Державний заклад «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» продовжує діяльність після двох вимушених переміщень, спричинених російською агресією проти України. Нині навчальний заклад розміщується у трьох містах на Полтавщині. Попри складнощі евакуації, адміністрації вишу вдалося зберегти науково-викладацький колектив, студентів, навчальні спеціальності. Університет розвивається, впроваджує нові форми роботи та планує повернення на рідну Луганщину після її звільнення. Більшість педагогів та студентів-луганчан мають тверді наміри повернутися додому та відбудувати регіон.

Полтавщина стала другою домівкою

За 102 роки свого існування ЛНУ досяг чималих успіхів та був серед лідерів академічної освіти, проте у 2014 році вторгнення російських військ і захоплення частини Луганської області та самого Луганська змусило перервати звичний освітній процес.

Часу на роздуми не було – адміністрація прийняла рішення евакуйовувати заклад.

«Тоді був справжній хаос і окупаційна влада почала переслідувати наших педагогів як проукраїнські налаштованих, деяких запроторили до буцегарні. Тому ми не вагалися та стали першим закладом вищої освіти, який перемістився на підконтрольну українській владі територію», – згадує ректорка університету Олена Караман.

Толі частину факультетів перемістили до Старобільська, де університет мав свої підрозділи та приміщення. Однак ті факультети, на яких навчалося багато іноземних студентів, довелося релокувати до Полтави, далі від зони бойових дій. Їх прихистили у Полтавському університеті економіки та торгівлі.

«Коли у 2022 році ворог почав захоплювати решту території Луганської області, то у нас вже не стояло питання, куди їхати. Звісно, на Полтавщину. Зараз наш університет розташовується на трьох локаціях: у Полтаві, Миргороді та Лубнах. Дякую керівництву області, цих міст, навчальним закладам, які нас прийняли, за прихисток та сприяння нашій роботі», – продовжує Олена Леонідівна.

Втратили майно, але зберегли найцінніше – кадри та студентів

На тимчасово окупованій Луганщині залишилося все майно університету. На жаль, вже відомо, що більшість будівель ущент зруйновані. Навіть той сучасний корпус у Рубіжному, що був побудований перед війною. Його відкриття планувалося 1 березня 2024 року. Адміністрація вишу зафіксувала всі пошкодження у правоохоронних органах, щоб після звільнення виставити рахунок окупантам.

Потужний склад науковців та викладачів, який продовжує працювати в університеті (85% від його довоєнної кількості), дозволив у повному обсязі зберегти структуру навчально-наукових інститутів. Зараз їх десять, що дозволяє в інтеграції розвивати освіту та науку. Також незмінним з довоєнних часів залишився і перелік спеціальностей, за якими навчаються студенти.     

«Опинившись на Полтавщині, ми насправді підтвердили статус національного університету. Адже у нас зараз навчаються студенти з усієї країни. Третина – вихідці з Луганської області, у тому числі з окупованої території, та дві третини – з центрального, західного та південного регіонів. Всього у виші близько 8 тисяч здобувачів освіти. Ця цифра стабільна впродовж останніх десяти років», – повідомила Олена Караман.

Серед студентів – військовослужбовці

Наразі у Луганському національному університеті навчаються 1200 військовослужбовців та учасників бойових дій. Перші такі студенти з’явилися у закладі після 2014 року. Вони несли службу на Луганщині та вступали до вишу за місцем дислокації. Навіть після переміщення університету набір військових зберігся. Вони обирають різні спеціальності та навчаються дистанційно, не перериваючи служби. Також тут здобувають освіту діти та дружини військовослужбовців.

Наприкінці жовтня в університеті відбулося урочисте відкриття Центру ветеранського розвитку. Підґрунтям створення цього підрозділу став унікальний десятирічний досвід освітньої та психологічної роботи з військовослужбовцями – учасниками бойових дій, ветеранами війни, членами їх сімей, сім’ями загиблих військовослужбовців.

У Центрі військові зможуть здобути другу освіту, перенавчитися або підвищити свою кваліфікацію за такими напрямками: соціальний супровід ветеранів війни та членів їх сімей; психологічна допомога ветеранам війни та членам їх сімей; фізкультурно-оздоровча діяльність з ветеранами війни та членами їх сімей. Також Центр ветеранського розвитку стане вільним простором для спілкування, проведення дозвілля та вирішення нагальних проблем захисників і захисниць.

Плани – повернутися додому та відновлювати Луганщину

«Наша місія зараз – це збереження університету задля відновлення Луганської області. До речі, ми є єдиним вищим навчальним закладом, який зберіг попередню юридичну адресу з реєстрацією у Старобільську. Ми подолали труднощі двох переміщень та продовжуємо освітню діяльність заради того, щоб після деокупації повернутися додому та відроджувати соціально-економічний потенціал регіону. У нашому університеті представлені всі галузі народного господарства. Тобто в рамках наших спеціальностей ми готуємо фахівців для різних сфер діяльності. Ці фахівці мають стати кадровим потенціалом для відбудови», – впевнена керівниця вишу.

Рік тому, коли на державному рівні було оголошено про створення резерву педагогічних працівників і державних службовців, які працюватимуть на деокупованих територіях, серед студентів університету було проведено опитування. За його результатами 63% майбутніх держслужбовців та 67% майбутніх педагогів виявили твердий намір повернутися на Луганщину для відновлення. Такі дані були на 1 жовтня 2023 року. Та станом на сьогодні аналогічне опитування продемонструвало зниження цих показників на 10%.             

Причина в тому, що за неповні три роки війни люди інтегрувалися у нові громади, знайшли роботу, житло, створили сім’ї, тобто «осіли» на новому місці. Багато хто виїхав за кордон і не збирається повертатись в Україну. Дуже прикро це усвідомлювати, але чим довше затягується окупація, тим менше буде відсоток охочих відновлювати Луганську область.

«Щодо наших науково-педагогічних працівників, то адміністрація університету – ректор, проректори, директори навчально-наукових інститутів – усі вони збираються повернутися до Луганська після нашої перемоги для відновлення роботи університету на його історичному місці та для відбудови Луганської області. Серед завідувачів кафедр відсоток трохи менший, також через їх асиміляцію у нових громадах. Але ми зробимо все, щоб зберегти Луганський національний університет імені Тараса Шевченка і повернути його додому, де він був заснований та розвивався впродовж ста років. Це наша принципова громадянська позиція, і вона є непохитною», – наголосила пані ректорка.